Держпродспоживслужба України Тел.: +38044 – 279-49-48       

ДНДІЛДВСЕ Тел.: +38044 – 377-53-85       

Переклад статті із вісника FAO «Empres-Animal Health 360» | NO. 46/2016(www.fao.org/3/a-i6184e.pdf) «Emergence of lumpy skin disease in Asia and Europe» (Contributors: Silvia Kreindel, Marius Masiulis, Artem Skrypnyk, Anna Zdravkova,Martina Escher,  Eran Raizman)

Заразний вузликовий дерматит спричиняє вірус ЗВД (рід Capripoxvirus, родина Poxviridae) і вражає здебільшого велику рогату худобу та азійських буйволів. ЗВД поширюється,  в основному, векторним шляхом (кровосисні комарі та мухи, такі як осіння жигалка Stomoxys spp). Також може зараження здорових тварин при прямому контакті із інфікованими, однак такий спосіб поширення нечастий і не має значного епідеміологічного значення. Хвороба, зазвичай, потрапляє із інфікованих у «чисті»  території через транспортування інфікованої ВРХ, а також — через проникнення інфікованих векторних переносників. Незадовільний рівень регулювання пересування великої кількості тварин також несе ризик інфікування нових територій. Згідно Міжнародного ветеринарного кодексу, про спалахи ЗВД необхідно негайно звітувати Міжнародному епізоотичному бюро (OIE, 2015b).

ЗВД завдає значних економічних збитків молочному та м’ясному скотарству, а також  спричиняє вибракування шкір тварин.  Згідно нещодавнього дослідження в Ефіопії, фінансові втрати від інфікування худоби складають 5-8 дол./голова місцевої породи корів зебу та 42-73 дол./голова  голштино-фризької  породи. Захворбвання може спричинити обмеження чи повну заборону експорту із ураженої країни живих тварин та продуктів тваринництва (Gari et al., 2011). Спалахи ЗВД частішають під час вологих сезонів, коли популяції  мух та комарів стають особливо чисельними (Gari et al., 2010; 2011; 2012). Із цим пов’язано те, що спалахи ЗВД частіше реєструють у низинах і вздовж водних артерій.

ЗВД історично був ендемічним для багатьох країн Африки, однак  на сьогодні хвороба поширилася по всіх країнах Близького Соду, а нещодавно — Азії та Європі (OIE, 2015a). У Єгипті ЗВД вперше зареєстрували 1988-го, а незабаром хвороба переросла в ензоотію (Ali et al., 1990; House et al., 1990).  

У 1989 р. хвороба із Єгипту поширилася векторним шляхом (кровосисні комахи) до  Ізраїлю (Davies, 1991). Другий спалах хвороби в Ізаїлі підтвердили у 2006 р. (Brenner et al., 2006). А із липня 2012-го до серпня 2013-го країна зареєструвала 213 спалахів (OIE data, 2013).

Успішно стримувати хворобу від подальшого поширення країні допомогло застосування  специфічних  засобів контролю, таких як вакцинування, суворе обмеження   пересування тварин та карантинування (Brenner et al., 2006: N. Galon, особисте спілкування). В Ірані та Російській Федерації  вперше зафіксували ЗВД у 2014-го та 2015-го відповідно; а в Азербайджані і Туреччині постійно повідомляють про нові спалахи ще від 2013-го. Нещодавня публікація засвідчила, що випадок ЗВД також підтвердили в Іраці у серпні 2013-го (AlSalihi and Hassan, 2015).

Хвороба особливо швидко шириться територіями із високою концентрацією ВРХ. Наприклад, у Кіпрі, після реєстрації перших 6 спалахів ЗВД упродовж листопада-грудня 2014-го на території північно-східного півострову, майже одразу хворобу зафіксували приблизно за 47-52 км від первинної локації, не зважаючи на те, що було вжито суворий контроль пересування тварин. Результати епідеміологічного розслідування були непослідовними і не змогли підтвердити, що виникнення хвороби на такій значній відстані від вогнища пов’язано із  нелегальним переміщенням худоби.

Перший спалах ЗВД на європейській території Туреччини зареєстрували у травні 2015-го. Загалом упродовж травня- листопада 2015-го європейська Туреччина прозвітувала про 17 спалахів. В рамках Як засіб контролю хвороби застосували вакцинування сприйнятливих та забій хворих тварин.

Наступні спалахи ЗВД зафіксували в регіоні Греції Еврос, що межує із ураженими ЗВД територіями Туреччини, у серпні 2015-го. Наприкінці 2015-го в країні відбулося 117 спалахів ЗВД, котрий вразив 7 регінів Греції: Еврос, Ксанті, Родопі,  Халкідіки, Салоніки, Кавала та острів Лемнос. Країна застосувала в уражених регіонах  стемпінг-аут, обмеження пересування живої ВРХ та продуктів із неї, а також термінову вакцинацію.

Рисунок 1. Поширення спалахів ЗВД у Європі, на Кавказі та на Близькому Сході (станом на 18.09.2016)

У вересні 2015-го про спалахи ЗВД нас воїй території повідомила РФ: у Дагестані, Чечні та Північній Осетії. Станом на липень 2016-го хвороба поширилася на Ставропольський край, Астраханську область, Краснодарський край та Калмикію — загалом 155 спалахів ЗВД.

У квітні 2016-го, у Греції знову зафіксували ЗВД — у регіоні Серес, котрий не був уражений у 2015-му і, відповідно, не підлягав вакцинуванню. Загалом за період  від квітня до початку липня 2016-го у Греції сталося 69 нових спалахів ЗВД: у регіонах Серрес, Пелла, Іматія, Драма, Кілкіс, Лесбос, Салоніки та Кавала. В той же період були виявленя 2 спалахи хвороби на території Едірне в Туреччині.

У квітні 2016-го перший випадок ЗВД підтвердили у Ьолгарії в регоні Хасково, що приблизно за 60 км від кордонів із Грецією і Туреччиною, за чим послідувала ціла низка спалахів у південнно-західних регіонах країни. У червні 2016-го інфекція проникла у 2 північних регіони Болгарії. А на кінець червня 2016-го інфікованими були 17 регіонів  — 201 спалах. Країна застосувала метод повного стемпінг-ауту та обмеження пересування тварин. У вражених селах та у 20-кілометровій буферній зоні навколо спалахів розпочали термінову вакцинацію. Зрештою таку вакцинацію довелося змінити на килимову — тотальне щеплення всього поголів’я ВРХ Болгарії.

У тому ж таки квітні 2016-го спалах ЗВД вперше зареєстрували на території Македонії , а на кінець червня підтвердили 387 випадків. Застосували модифікований стемпінг-аут та вакцинування. Вже наприкінці липня 2016-го у Сербії та Чорногорії підтвердили 198 та 53 спалахи ЗВД відповідно,   а  також по одному — в Албанії та Казахстані.

ПОШИРЕННЯ ХВОРОБИ

Основними шалхяами поширення хвороби є кровосисні комахи — мухи та комарі (Gari et al., 2010). Найбільшу кількість спалахів фіксують у вологу і теплу погоду. У деяких регіонах скорочення випадків ЗВ під час посушливих періодів, швидше всього, пов’язано із земнешенням популяції та пересування комах-векторів. Хоча не так часто, однак можливе зараження під час прямого контакту з інфікованою твариною, а також вірус може поширюватися із контамінованою водою чи кормом. Під час спалаху ЗВД в Ізраїлі 2013-го вірус виділили зі слини худоби, однак епідеміологічне значення такого шляху поширення потребує  подальшого вивчення. Вірус може зберігати інфекційність до 6 місяців   у шматочках шкіри та сухих шкурах худоби, якщо їх зберігають без доступу світла. Однак у багатьох випадках шляхи проникнення хвороби залишилися нез’ясованими.

КЛІНІЧНІ ОЗНАКИ

Під час проникнення вірусу ЗВД на господарство, захворюваність може коливатися від 5 до 45%. Падіж може сягати 10% навіть серед місцевих порід.  Як правило, у худоби впродовж 2-4 тижнів  розвивається двохфазна фібрильна реакція на проникнення вірусу . Під час другого підвищення температури через 4-10 днів після інфікування на тілі худоби з’являються зарактерін вузликові висипання — нодули. Нодули проникають в усі шари шкіри, вражають підшкірну клітковину та м’язи, що знаходяться під нею. Зазвичай розмір одул рівномірний, хоча кілька вузликів можуть зливатися в один великий. Нодули тверді, округлої випуклої форми. Нерідко у ВРХ виявляють нодули тільки під час пальпації чи намокання шкіри та у більшості випадків вузлики найкраще помітні на промежині та статевих органах. В гострій та підгострій формі ЗВД вузлики мають червоно-сірий колір, тим часом як підшкірна клітковина відчутно набрякла. Нодули  можуть також вражати сухожилля, спричиняючи кульгавість корів. Вузлики твердіють, некротизуються і відпадають, спричиняючи виникнення так званих секвестрів — глибоких виразок, частково заповнених серозною рідиною, котрі часто нагноюються. Серед інших клінічних ознак ЗВД:

  • висипання дрібних нодул у шкірі носа, слизовій ротової порожнини та загалом по тілу;
  • набряк лімфатичних вузлів,
  • набрякле і болюче вим’я та сім’яники,
  • посилена сльозо- і слинотеча,
  • у бугаїв виявляють стерильність, корови абортують.

ДИФЕРЕНЦІЙНА ДІАГНОСТИКА

Первнинний діагноз можна поставити за наявністю специфічних уражень шкіри та слизової рота інфікованих тварин. Зважаючи на те що низка інших хвороб викликає у ВРХ схожі симптоми, але потребують абсолютно інших методів контролю та лікування, ніж ЗВД, диференційовану діагностику можна провести тільки завдяки передачі до лабораторії правильно відібраних зразків ураженої шкіри. Такі методи молекулярної діагностики, як полімеразно-ланцюгова реакція (класична та «в реальному часі») широк застосовуються для лабораторної діагностики, як достатньо швидкі і надійні.

КОНТРОЛЬ ТА ПОПЕРЕДЖЕННЯ ЗВД

Проникненню ЗВД можна запобігти завдяки застосуванню посилених заходів біобезпеки на рівні ферм, а також накладанням обмежень щодо пересування сприйнятливих тварин і відповідних продуктів за межі інфікованих територій. В ендемічних зонах контроль зводиться до вакцинації.  Заходи щодо контролю поширення та ерадикації ЗВД включають стемпінг-аут та комбінацію із наступних методів (Coetzer and Tuppurainen, 2014):

  • Санітарне захоронення забитих тварин та заражених продуктів  тваринного походження, щоб знищити джерело вірусу,
  • Карантин та контроль пересування тварин, продуктів та інших товарів, що потенційно можуть бути контамінованими вірусом, щоб попередити поширення інфекції,
  • Знезараження приміщень, обладнання та інших предметів, що контактували із тваринами, аби мінімізувати поширення вірусу від інфікованих тварин та виробничих майданчиків,
  • На перших етапах спалаху — контроль комах-векторів,
  • Відслідковування та спостереження для виявлення джерел вірусу та масштабу його поширення, а також для підтвердження статусу «вільно від ЗВД»,
  • Зонування та/або компартменізація, щоб виявити інфіковані та вільні від хвороби зони і виробничі потужності,
  • Каманії, направлені на інформування учасників ринку  та громадськості ,
  • Кільцева вакцинація як частина модифікованого стемпінг-ауту.

Рисунок 2. Поширення спалахів ЗВД у Європі, на Кавказі та на Близькому Сході (станом на 18.09.2016)

 

ВАКЦИНИ

 
Серед наразі доступних і рекомендованих вакцин проти ЗВД:
  • Lumpy Skin Disease Vaccine – Onderstepoort Biological Products, South Africa (ЗВД вірус штаму  Neethling);
  • Lumpyvax – Merck Animal Health, Intervet, South Africa (атенуйована, польовий вірус ЗВД
  • Herbivac LS – Deltamune, South Africa (ЗВД-вірус, штам Neethling).
Крім того, у кількох країнах для контролю та профілактики застосовували суху вакцину на основі вірусу віспи овець (SPPV). Вакцина захищала від інфікування, якщо дозу збілшували в 3-10 разів:
  • Югославська SPPV RM-65 – Jovac,  у Йорданіїї та Ізраїлі збільшували дозу у 10 разів);
  • Bakirköy SPPV strain – PoxvacTM, Vetal Animal Health Products, у Туреччині (збільшували дозу у 3-4 рази);
  • Romanian SPPV strain.
Як відзначили Coetzer та Tuppurainen (2014), вакцина Kenyan sheep and goat pox (KSGP) на основі штамів O-240 та O-180 може застосовуватися для профілактики ЗВД, але тільки після того,я к її безпечність та ефективність для корів буде підтверджена шляхом експериментального вакцинування.
Для ефектної профілактики експерти рекомендують широкомасштабну щорічну вакцинацію гомогенною вакциною. Для термінового контролю хвороби — вакцинація в радіусі 25-50 км навколо місць спалахів. А також необхідно створити мережу тимчасових чи перманентних забійних пунктів.
Необхіно створити достатньо обширні зони із високим рівнем імунітету поголів’я (на рівні 80% покриття) навколо інфікованих ділянок та вздовж кордонів із інфікованими країнами. Однак потрібно пам’ятати, що якість вакцин відрізняється, а також що живі вакцини дуже чутливі до прямого сонячного проміння. Суха вакцина на основі віспи овець може бути застосована при покритті 80-90% поголів’я (FAO, 2015). Нещодавнє дослідження в Ізраїлі під час спалахів ЗВД 2013-го порівнювало результативність вакцин на основі штаму Neethling та Jovac SPPV (вірус віспи овець, в 10-кратній дозі). Обидві вакцини захистили оброблених тварини від інфікування, однак ефективність вакцини на основі штаму Neethling виявилася значно вищою(Ben Gera et al., 2015).

Корова, хвора на ЗВД. Болгарія, 2016 р. (©Bulgarian Food Safety Agency)

На верх